Інтегрований соціокультурний мистецький проєкт «Олександр Довженко. Перший поет українського кіно»

Хоружа М.С., учитель української мови та літератури

Навесні цього навчального року під час вивчення творчості Олександра Довженка на уроках української літератури в 11 класі відбувся захист проєкту, робота над яким тривала більше місяця. Саме в межах цієї праці одинадцятикласники блискуче продемонстрували все, чого навчилися на уроках української мови й літератури протягом останніх років. Це була робота з різноманітною інформацією, дослідження фактів, прояв організаторських та творчих здібностей, уміння працювати в команді тощо. Багато різних  дослідницьких творчих проєктів було створено учнями 11-Б класу, але саме цей, результатом якого були  кіноесей та ігровий короткометражний художній фільм (https://youtu.be/FC3IYmjrnYs), став справжнім бенефісом  випускного класу. До вашої уваги враження учнів від роботи над проєктом.

Артем Ємельянов

Значення культури, як і значення мистецтва в цілому, ніколи не переставали бути важливим пластом у програмі уроків української мови та літератури. Можливо, подібний рівень зацікавленості та уваги до тонкощів чогось значущого і всеосяжного дарував нам, як учням, жагу до створення чогось справді важливого, креативного та не менш цікавого в порівнянні із витворами митців, яких ми вивчали. Тому після початку вивчення творчості Олександра Довженка за шкільною програмою, поклик до творчого пориву ні в кого з нас ніяк не стихав. Кінофільми українського земляка у свій час вражали й дивували, тож найпершим кроком до заглиблення у суть його картин для нас став вечір присвячений фільмам самого Довженка. Ми усією командою подивились “Арсенал” та “Землю”, обговорили наше бачення, поділились думками й швидко прийшли до наступного висновку: щоб показати відчуття від фільмів Довженка та хоч якось затягнути аудиторію у наповнений символічний водевіль українського кінематографа, нам самим слід пропустити крізь себе порив подібний до відчуттів у стрічках самого Олександра Петровича, разом із цим, доповнити майбутню доповідь об’єктивним та навіть академічним баченням праці режисера, тож із насиченою амбіційністю ми наступного ж дня розпочали підготовку до роботи. План був розпочати із загальної інформації щодо діяльності Режисера: де його шлях брав початок, чим він надихався, як його роботи змінювались та чому саме його спадщина має настільки великий вплив на сучасність. Наступним пунктом у плані був найбільший виклик для всіх нас у порівнянні із тим, що ми робили до цього — зняти повноцінний художній короткий метр за мотивами творчості Довженка. Проблема була не тільки в технічному плані або як нам все це розпланувати, складність полягала у формуванні концепції та центральної ідеї нашого фільму, тільки після розуміння яким має бути кінцевий результат з боку форм, вигляду та навіть найдрібніших деталей, ми могли починати думати над фільмуванням. Тож маючи два вектори для нашої доповіді: об’єктивну і суб’єктивну, останньою деталлю залишалася презентація, структурна частинка всього того, що нам ще потрібно буде зробити. Мета презентації мала бути лише натяком до тем, які будуть підняті та розглянуті в нашому кіноесеї та фільмі, тож цей крок ми залишили на останній тиждень роботи, а до інших частин проєкту ще слід було підготуватись. Запросивши на цю амбіційну ідею півтора місяця, ми розпочали із пошуку інформації до кіноесе. Розглянули дитинство Олександра Петровича, його перші кроки в професійній діяльності, часи, в які він жив та труднощі, що переживав. Врешті -решт роздивились, що залишилось після нього та який вплив це має на нас у сьогоденні, разом із цим прийшло й розуміння, що слід буде й на це виділити час у доповіді — на обговорення, питання та активну розмову з аудиторією після перегляду. Розставивши крапки над “і”, ми створили спільноту в телеграмі та кожного тижня виділяли по годині часу, щоб поговорити про всі найдрібніші стадії виконання доповіді. Через тиждень ми розпочали розробку сценарію для фільму та до кіноесе. Над кожним пунктом окремо працювали різні учні, тож таким чином ми намагались зберегти натяк на оперативність і креативність, це, своєю чергою, виявилось досить гарною ідеєю. У результаті кожен зміг без зайвих труднощів виділити час на виконання своєї задачі та при цьому не відчував себе відірваним від команди. Тиждень-два і паралельно був закінчений сценарій для фільму, разом із невеличкою книжечкою розкадрування, що була поділена на п’ять повноцінних актів. Далі було обговорення, редагування, і через декілька днів ми вже планували зйомки. Знімальний процес був водночас захопливим і складним. Нашій команді доводилося координувати кожен кадр, стежити за тим, щоб освітлення було ідеальним, а актори передавали правильні емоції. Ми знімали на різних локаціях, і в кожного була своя роль. Хтось відповідав за звукозапис, а хтось – за камеру. Це був доволі складний процес, але результат був того вартий. Після завершення зйомок розпочався процес монтажу. Ми годинами сиділи перед екраном комп’ютера, ретельно відбираючи найкращі кадри та допрацьовуючи кожну деталь. Для нас було важливо, щоб кінцевий результат був ідеальним і щоб повідомлення, яке ми хотіли донести, було чітким. Разом із монтажем фільму інша частина команди паралельно закінчувала роботу над кіноесеєм, та усім колективом ми працювали над презентацією. Кінцева стадія доповіді була вже близько, у той момент ми бачили, яким буде результат, які емоції ми зберегли, а які додали в процесі роботи, разом із цим час вже майже закінчувався. Нарешті настав день показу. Презентація була ідеальною, а аудиторія була в захваті. Ми відчували почуття виконаного обов’язку і гордості за те, чого ми досягли. Ми не тільки створили прекрасний фільм, розповіли історію кіно українського новатора, і тепер вже класика, але й дізналися багато нового про життя і творчість людини з українською душею, про Олександра Довженка. Тож, цей проєкт був значною справою, але він також став цінним навчальним досвідом. Він навчив нас, що з ретельним плануванням, відданістю справі та командною роботою ми можемо досягти наших цілей і створити щось прекрасне. Тому ми, напевно, сподіваємося, що наш проєкт надихне й інших дізнатися більше про великого українського режисера та розпізнати величезний вплив його творчості на сучасний світ.

Марія Гвоздь

Проєкт «Олександр Довженко. Перший поет у кіно» став фундаментальним на нашому  шляху. Він, можна сказати, перевів нашу творчість на значно вищий щабель.

Починаючи роботу над проєктом, було досить важко знайти саму структуру нашої діяльності. Усе починалось з усвідомлення питання «Хто взагалі такий Довженко як режисер?», « Чому саме він?», «І що ж такого особливого в його  кінокартинах». Передивившись значущу частину його фільмів і обговоривши з позиції абсолютно різних особистостей, з різним світосприйняттям, з‘явилось трохи строкате, але цілісне уявлення про суть роботи. Далі дні кропіткого опрацьовування матеріалу, і занурення в кіномистецтво, і власна рефлексія на твори великого митця.

В емоційному плані це неймовірний досвід різнопланової командної роботи, що включала в себе як креативні , так і технічні аспекти. Численні дискусії, багатогодинні зйомки і вечори у пошуках ідеї були однозначно не марними.

Тож просто дякуємо, за можливість реалізувати творчі задуми й розвивати себе як особистостей крізь призму творчості.

Олексій Радченко

Робота над цим проєктом привнесла в моє життя досвід, який не порівняти з процесом створення будь-якого іншого виду проєктів із тих, у яких я брав активну участь. Ступінь організованості групи, достатньо  робоча атмосфера і почуття відповідальності за продукт, який залежить від тебе, в сумі створили вкрай сильне відчуття залученості в дещо більше, ніж ти сам. Такого, зізнаюся, раніше зі мною не траплялося, і кожен окремий проект – відеоповідомлення чи проста презентація – сприймався як, швидше, показник особистих творчих та самоорганізаторських здібностей, показником того наскільки я готовий докласти своїх зусиль до роботи, навіть коли працювати доводилося в групі. Досвід роботи ж над цим завданням підкріпив мою впевненість у тому, яких дійсно феноменальних результатів можна досягти, маючи банальну організацію кожного окремого виду діяльності групи, ефективну комунікацію та спільну жагу створити й залишити після себе щось, за що не тільки не соромно, а що справедливо можна буде назвати успіхом. І це, вважаю, є головним для мене у цьому проєкті – досвід, не стільки технічний, скільки психологічний, що надає бажання й мотивацію до нових проявів своїх можливостей.